Чий Херсон? Історичні міфи, які працюють проти нас
Міфологізація історії та історичні фейки - це улюблені інструменти російської пропаганди. І використовувати їх почали не зараз, а сотні років тому. З настанням цифрової епохи у вмілих пропагандистів з'явилося безліч нових можливостей їх поширювати.
Від історичних міфів і легенд складно відмовлятись, бо для багатьох, особливо для старшого покоління - це наративи настільки міцно вбудовані у світогляд, що сприймаються, як власні висновки, думки та бачення. А не як щось, що дуже майстерно підсовували під носа, починаючи з дитячого садочку.
Давайте трохи розберемось з термінологією.
Міф - прозова оповідь міфологічного, апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обов'язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій. Вигадана чи прикрашена розповідь.
Історичний фейк - переписування історії, спотворення фактів, недомовки та зміна контексту.
Джерело: Семінар "Історичні фейки, як інструмент маніпуляцій: витоки, загрози, методи протидії" (січень 2021 року)
Чому і навіщо використовувати історичні фейки та створювати міфи щодо історії? Бо так можна маніпулювати минулим і, відповідно, теперішнім і майбутнім.
Закинутий степ?
Фото: https://commons.wikimedia.org Дзюбак Володимир
Один з найпоширеніших міфів росії про Південь України: тут до 18 століття, приходу імперії на чолі з Єкатериною нічого не було, був голий степ, заселений дикими кочівниками. І тільки разом з росією сюди прийшла цивілізація і землі заселили росіяни. Тому це “ісконно російська земля” - “новоросія”. Цьому наративу є безліч підтверджень.
"Новороссией его [край-ред] назвала Екатерина II, имея в виду, что это новая земля наряду с Великороссией и Малороссией.
Затем он проделал путь от заброшенной степи с редкими кочевьями до громадного индустриального района, являвшегося становым хребтом экономики сначала Российской империи, затем Советской Украины."
Інтерв’ю BBC з директором Інституту російської історії Юрієм Петровим (2014 рік)
"Во второй половине XVIII века, после войн с Османской империей, в состав России вошли Крым, а также земли Причерноморья, получившие название «Новороссия». Они заселялись выходцами из всех российских губерний."
Стаття владіміра путіна «Об историческом единстве русских и украинцев» (2021 рік)
Для херсонців цей міф є дуже звичним - ми знаємо про Єкатерину та Потьомкіна, як про тих, хто побудував місто. Просто ми звикли до цього. І з одного боку з вуст росіян для нас це зараз звучить, як середньостатистична російська пропаганда (тобто як маячня). А з іншого боку - чи розуміємо ми наскільки глибоко це в нас проросло? Наприклад, чи викликали у нас обурення деякі пам'ятники та назви вулиць в Херсоні?
Більше того, навіть перед самим повномасштабним вторгненням і українські шкільні підручники, і гіди продовжували підтримувати саме цей міф.
Колонізація, деколонізація, постколоніалізм
Згадаймо ще один термін - колонізація. І хоча спочатку на думку приходять далекі африканські країни та уроки історії за сьомий клас, зробімо над собою зусилля та уважно прочитаємо визначення.
Колонізація (фр.): 1. Заселення вільної території на окраїнах власної країни. 2. Заснування поселень у залежній країні. 3. Перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного й політичного поневолення її іншою країною.
Джерело: словник іншомовних слів
Тож виходить, що у 18 столітті на землях Херсонщини відбувалась саме колонізація, шляхом військового, економічного і політичного поневолення. І аж ніяк не створення міст в голому і безлюдному степу. І тому є безліч археологічних та фактологічних підтверджень. І найперше з них - логічне мислення. Землі на березі річки - це вигідне розташування, тож тут просто не могло не бути людей і досить великих поселень, а близькість до моря говорить про стовідсоткове використання цих земель для торгівлі та налагодження економічних зв'язків. Тут завжди жили, одружувались, народжували дітей, будували, воювали та торгували.
Ми вже розказували про долю поселення (міста) Біліховичі, яке вказане на багатьох картах часів до заснування Херсона, але розташоване поруч з сучасним Херсоном.
І так само з містом Олешшя, яке було значним портом з великим населенням ще в 10 столітті. Саме через нього про нього проходив всім відомий торговельний Шлях із варяг у греки.
Сьогоднішній Південь України був завойований і колонізований росією у 18 столітті в ході російсько-турецьких війн, і включав у себе землі Вольностей Війська Запорозького Низового, Кримського ханства та володіння Османської імперії в Північному Причорномор'ї. Щодо «дикого поля», то така назва дійсно вживалася для земель сучасної Південної України у добу Польсько-Литовської держави (1569-1795 рр.)., але це не є свідчення цивілізаційної «дикості», адже і поляки, і литовці самі будували тут розвинену культуру.
Хто ж саме жив на території Півдня України в царські часи?
Нам пощастило, що на цей рахунок збереглись документи та звіти про переписи населення.
Заглядаємо на неймовірну Історичну правду і знаходимо наступне:
"За результатами першої ревізії (перепису населення) в російській імперії на 1719 рік 85% мешканців "Новоросії" були українцями."
Фото: Скріншот з книги Кабузан В.М. Заселение Новороссии в конце XVIII - пер.пол. XIX в. (1719-1858 гг.). М., Наука. 1976 г. Стор. 248.
Крім того, дізнаємось, що так звана “новоросія”, тобто Новоросійська губернія існувала двічі - в кінці 18 та на початку 19 століть, вперше проіснувала 19 років, а пізніше - шість. І склад її земель постійно змінювався, отже використання цієї назви щодо сьогоднішніх територій України - це притягування за вуха та використання історії, як прикриття агресії та бажання загарбання земель.
Одразу після захоплення Півдня російська імперія використовує свій улюблений “прийом” (так, ще у 18 столітті) - заселення не місцевими та переселення. Щоб люди максимально перемішались та асимілювали. На простори козацько-татарського степу були запрошені німці, греки, болгари та інші народи. А греків з Криму переселили в Приазов'я (саме тому там досі є, наприклад, ще одна Ялта, а в сучасному Маріуполі була така багаточисельна грецька спільнота)
І тут же традиційний звичай, яким згодом озброїлась і радянська влада - на керівні посади ставили здебільшого росіян або тих, хто виявив неабияку прихильність імперії.
«Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями, якими управляють на основі конфірмованих їм привілеїв, порушити ж їх, раптом відмовившись від них, було б дуже непристойно, але й називати їх чужоземними і поводитись з ними на такій же основі було б більше, ніж помилкою, можна сказати певно - безглуздям. Ці провінції, а також Смоленську треба найлегшим способом привести до того, щоб вони обрусіли і перестали б дивитись, неначе вовки на ліс. Приступити до цього буде дуже легко, якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли...”
(З настанови Катерини ІІ князеві В’яземському при вступі його на посаду генерал-губернатора, 1764 рік).
Через ці та інші колонізаторські заходи росії частка українців стала меншою, але до самого розпаду імперії українці становили більш як 70% населення всього краю.
У 1851 році відповідно до статистики, складеної полковником генштабу російської імперії А.Шмідтом всього у Херсонській губернії мешкало 1.017.789 "душ обох статей"
Фото: Скріншот з книги Шмидт А. "Материалы для географии и статистики, собранные офицерами генерального штаба. Херсонская губерния. Часть 1". Санкт-Петербург, 1863. Сторінки 465-466
В 1851 році "великороссіянъ обоихъ половъ душъ" нарахували лише 30 тисяч з понад мільйонного населення, а це всього лише 3%. Десь стільки ж, мабуть, сьогодні раді бачити окупантів в Херсоні. А українців - 69% від всього населення.
У звіті імператору Олександру ІІІ тимчасовий Одеський генерал-губернатор Йосип Гурко (1882—1883 роки) зазначав, що важко назвати край "російським по духу" через велику кількість "чужих російському народу елементів".
Як видно з таблиці, донесення одеського генерал-губернатора Йосипа Гурка про "нерусскость края" мали під собою вагомі підстави.
У звіті А.Шмідта є ще одне цікаве зауваження: крім того, що дві третини й так складають “малоросіяни”, але й інше населення перейняло мову, звичаї та одяг та також в майбутньому може бути зараховано до українців.
Фото: Скріншот з книги Шмидт А. "Материалы для географии и статистики, собранные офицерами генерального штаба. Херсонская губерния. Часть 1". Санкт-Петербург, 1863. Сторінки 465-466
То все-таки чий Херсон?
Отже, що, при уважному вивченні, лишилось від міфу, про те, що до приходу російської імперії на землях Херсонщини нічого не було і що це “новоросія” - “ісконно російська земля”?
Майже нічого. Землі були завойовані та жорстоко колонізовані. Імператриця просто видала у 1778 році наказ про заснування фортеці на місці, де вже було поселення і жили люди. Фактично це було просто перейменування. Далі імперія всіма силами намагалась перемішати місцевих жителів з приїжджими. І навіть зараз продовжує спроби довести, що нікого тут не було, крім росіян. Але, відповідно звітів та переписів населення різних років, протягом усього часу від заснування губернії до розпаду імперії більшість населення складали українці.
P/S Нам здається, що сьогодні, на сьомий місяць повномасштабної війни, абсолютно очевидною є підлість та брехливість росії й зараз, і сотні років тому. Вони готові використовувати будь-що для маніпуляцій та виправдань свого бажання знищити Україну та українців.
Але розбиратись, щоб спростувати міфи, якими нам забивали голову - обов'язок будь-кого, хто хоче насправді мати власну позицію. Ну і ще - це розвиває критичне мислення, яке так необхідне в сучасному інформаційно насиченому світі.
Давай дружити!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Ми тебе любимо!
