13 грудня 1889 року на хуторі Чечва у Полтавській губернії (нині це Охтирський район Сумської області) народився видатний український письменник, новеліст та сатирик Павло Губенко. Більшості він відомий під псевдонімом Остап Вишня. З нагоди поважної річниці — 131 рік від дня народження — згадуємо головні віхи біографії письменника та розповідаємо, що ж його пов’язувало із Херсонщиною.
Військовий фельдшер, кар’єра в УНР, полон
Фото: panoram.com.ua
Павло Губенко народився у багатодітній селянській родині. Окрім нього в сім’ї було ще 16 дітей. У творі «Моя автобіографія» він так сміявся з цього факту:
Майбутній письменник здобув перший свій фах — військового медика — у 1907 році, закінчивши Київську військово-фельдшерську школу. Після цього приступає до роботи фельдшером у російській армії, згодом — на залізниці.
Про ті часи він сам якось згадує у своїх «Мисливських усмішках»:
Усе життя лишатися саме в цій професії Губенко не хотів, тож займається самоосвітою, а згодом вступає до Київського університету (нині — імені Тараса Шевченка). Відучившись певний час, Павло Губенко полишає освіту й починає працювати журналістом.
Фото: suspilne.media
У часи військового перевороту в Російській імперії Павло Губенку доволі швидко вибудовує кар’єру в Українській народній республіці. Усього протягом року він з мобілізованого до військової частини стає керівником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. Таким чином, майбутній сатирик був чи не найголовнішим чином над усіма залізничними шпиталями по Україні, в яких на той час лікувалися українські військові — в розпалі було збройне протистояння Української держави та Росії.
Обіймаючи високу посаду Губенко не полишав літературної діяльності — у періодичних виданнях УНР на постійній основі виходили друком його гуморески. Письменник не боявся висміювати насущні проблеми Української держави та її політичних керівників. Це, напевно, і зіграло позитивну роль в його майбутньому, не дозволивши письменнику «зникнути» у буремні 1930-ті роки.
Фото: old.uinp.gov.ua
1919 року Павла Губенка узяли в полон більшовики. Протягом трьох років він перебував в ув’язненні у підвалах Надзвичайної комісії (ЧК) у Харкові. Саме завдяки тому, що першому радянському очільнику України після перемоги більшовиків Миколі Скрипнику подобалась творчість Губенка, письменника звільняють та реабілітують. Він починає працювати журналістом, дописує в радянській українській пресі, зазвичай під різними псевдонімами — П. Грунський, Агент 018, Остап Вишня.
Літератор долучився до створення журналу «Червоний перець», брав участь в літературних спілках «Гарт» та «Плуг», працював у організаційному комітеті Спілки письменників. Що прикметно — Павло Губенко завжди пише свої твори тільки українською мовою. Таким чином на нього падає око каральної системи, він потрапляє під прицільне стеження й над письменником зависає небезпека.
Тоталітарний каток СРСР та десятирічне ув’язнення в ГУЛАГу
Фото: commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=70715584
За радянських часів Остап Вишня доволі швидко стає відомим та популярним гумористом, ставши творцем окремого літературного жанру — усмішок. Це своєрідний різновид фейлетонів та гуморесок, в яких автор висміює актуальні проблеми суспільства, окремі вади як свої, так й оточуючих. До слова, саме Остап Вишня був одним з перших українських письменників, хто зробив популярним жанр антирелігійних анекдотів.
Попри те, що письменник співпрацював із радянською владою, він таки піддався її гонінням.
На початку 1930-х років він, відомий мисливець, мав «загинути» під час полювання. Письменник отримав телеграму від товаришів із запрошенням на лісову виправу. Павло Губенко радо відгукнувся на пропозицію — зимове полювання в лісі, що може бути краще?! Він рушає на призначене місце, проте через хуртовину не зміг дістатися його. Літератор зв’язується з товаришами й перепрошує, що не зміг приїхати. А у відповідь отримує лише здивування: «Яке полювання? Ми нічого такого не пропонували». Тоді наш герой і зрозумів, що уникнув вірної смерті.
Остап Вишня та Максим Рильський на полюванніФото: zno.if.ua
Проте незабаром того ж 1933 року Павла Губенка таки «бере в оборот» каральна система — його засуджують за контрреволюційну діяльність та тероризм. Письменника звинуватили в замаху на радянського політичного діяча Павла Постишева, який у різні роки обіймав низку посад при ВКП(б) в Україні та був одним з організаторів Голодомору.
На процесі Павло Губенко не лише не визнавав своєї провини, але й відверто насміхався з суддів та прокурорів (цитати наведені за Борисом Антоненком Давидовичем):
-
«Я належав до терористичної організації, назви якої не знаю».
-
«Громадянине слідчий, ви сьогодні «доручаєте» мені вбити Постишева, а завтра, чого доброго, ще зґвалтування Клари Цеткін мені припишете! Ні, дошукуйтесь чого іншого. Я людина сімейна…»
-
«Я волію вбивати вождів на свіжому повітрі...», — у відповідь на запитання, де саме він мав намір вбити Постишева.
Губенка засуджують до відбування покарання в таборах ГУЛАГу, де він провів десять років. Тут його мали розстріляти, проте письменника знову рятує провидіння і, знову ж, погода — виконання вироку відтерміновують, а згодом і взагалі «забувають» про нього, натомість стративши керівника табору.
Остап Вишня у ГУЛАГівському таборі УхтпечлагФото: ukrinform.ua
Звільняють із заслання письменника лише 1943 року, після чого він повертається в Україну та знову починає творити. Його практично змушують писати гуморески проти Української повстанської армії та висміювати український націоналістичний рух. Інакше — розстріл, від якого Губенко чи не все життя був на півкроку.
Остап Вишня живе після звільнення в Києві, а у свої творчості стає обережнішим, створюючи особливий та незабутній образ оповідача своїх усмішок.
Що пов’язує письменника з Херсонщиною
Остап Вишня із кринчанами, вересень 1956 рокуФото: mycity.kherson.ua
Остап Вишня був затятим мисливцем та риболовом. Він часто у своїх творах описує процес полювання та риболовлі, серед іншого, й в українських степах (зокрема, у збірці «Мисливські усмішки» 1955 року).
Про любов свою до риболовлі писав він у своїй усмішці «Короп» таке:
Особливо полюбилося письменнику село Кринки на Херсонщині, куди він любив приїжджати, аби відпочити від столиці. Саме місцеві мешканці стали праобразами багатьох героїв Остапа Вишні, змальованих у «Мисливських усмішках». Завдяки письменнику в Кринках побували такі відомі літератори, як Микола Бажан, Володимир Сосюра, Максим Рильський (родину якого Остап Вишня підтримував у часи його арешту), Андрій Малишко та інші.
За тиждень після чергового свого візиту на Херсонщину Павло Губенко у віці 66 років помер у Києві (28 вересня 1956 року). Місцеві й досі оповідають історію, буцімто видатний гуморист не зміг перенести того, що під час риболовлі в нього зірвався величезний короп — чи не найбільший улов Остапа Вишні за все його життя.
У селі Кринки садибу, в якій зупинявся Остап Вишня, перетворили на його музей. Тривалий час він занепадав, а сама хата майже розвалилася. Нещодавно будиночок перенесли з попереднього місця розташування (він опинився на території військового полігону), відреставрували й відкрили знову.
«Крилаті вислови» письменника
Фото: 5.ua
Саме Павлу Губенку, чи то пак, Остапові Вишні приписують одне з найвідоміших висловлювань про Херсонщину — «Хто в Крим, а я — у Кринки».
А одним з перших афоризмів, який приписують перу письменника, був «У вагоні Директорія, під вагоном територія». Доволі влучне і гірке визначення на означення реального стану справ на початку XX століття в Україні.
Одним з найбільш сповнених крилатими думками письменника твором є «Моя автобіографія», яка практично повністю складена з афоризмів. Зокрема, доволі глибоким є роздумування письменника над тим, хто ж такий є письменник: «Письменник не так живе й не так росте, як проста собі людина. Що проста людина? Живе собі, поживе собі, помре собі. А письменник - ні».
Часто дорікає Остап Вишня людям й за їх жорстокість: «Нема стільки шкідників серед тварин, як є їх серед нас, серед людей! Ми - самі собі шкідники!» («Мисливські усмішки»)
Багато серед влучних висловлювань письменника й географічних афоризмів:
-
«Столиця України – Київ. Виконує обов’язки «матері городів руських». Батька городів руських не знайдено, але він безперечно десь є» («Дещо з українства»).
-
«А взагалі, щоб із Харкова зробити Берлін, треба робити. Не сидіти й не дивитись на небо, думаючи: «чому я не сокіл, чому не літаю», а робити, шукаючи «свою долю» в себе під носом, а не на небі. У нас тієї «долі» на чотири Німеччини вистачить, так ми ж її не бачимо, ми все ще на небо поглядаємо, повилазило б нам! («Вишневі усмішки»).
-
«Барвінок у Криму росте. Та такий рясний та хороший… Якби місцеве населення вивчити пісні: Зелененький барвіночку, / Стелися низенько, / А ти, милий, чорнобривий, / Присунься близенько, — всі б дані були за приєднання Криму до України. Спорідненість культур — і кришка! Без нікоторого імперіалізму — на законній підставі!» («Крим»).
Давай дружити!
Підпишись наш 🍉Telegram-канал (там оперативні херсонські новини та інсайди) та на наш 🍉Instagram (фото, колажі, короткі цікаві тексти).
Ми тебе любимо❤️
