Література, яка стала на часі: інтерв'ю з херсонцем, який перекладає давньоскандинавські твори

2020 року світ побачило одразу кілька унікальних видань, які привідкрили для українського читача середньовічну літературу. Особливу увагу ми хочемо сьогодні приділити літературі давньої Скандинавії — вона цього року просто таки увірвалась в український книжковий ринок.

Спочатку друком вийшла «Старша Едда»* від «Видавництва Жупанського», а згодом — «Європейське середньовіччя: літературний флорілеґіум», окремий розділ якої складався з уперше опублікованих перекладів низки невідомих україномовному читачеві до цього творів.

Саме на останньому виданні ми й загостримо нашу увагу, адже одним з перекладачів, представлених у ньому, став херсонець Ілько Біленко-Шумахер. Він презентував власні наробки з перекладу кількох давньоскандинавських саґ. Ми вирішили поспілкуватися з ним на цю тему. Розмова вийшла тривалою, проте доволі насиченою — тема цікава та обширна.

Автор: Ірина Шумахер

— Як вийшло так, що людина без фахової освіти зайнялася перекладами? Ще й із такої малодослідженої мови.

— Якщо говорити про те, як я захопився перекладацькою діяльністю, то, певно, починати треба ще зі школи й із мого захоплення літературою. Загалом, напевно, відбувся збіг кількох факторів — перш за все, мені поталанило з навчальним закладом. Я вчився у Херсонському колеґіумі імені Євгена Маланюка. Це був приватний заклад, в якому поглиблено вивчали історію та іноземні мови. Саме там мені прищепили любов до творчості, літератури, творчого пошуку та мовних експериментів.

Окрім звичних на той час української, російської та англійської мов ми вивчали латинську та німецьку. Напевно, перший мій переклад — це гімн студентів «Gaudeamus»**. Учні мали вивчити його напам’ять в оригіналі й перекласти українською звичайною прозою — як ти сам розумієш текст.

Мені це завдання видалося надто простим, тож я вирішив спробувати відтворити гімн українською в більш-менш літературній формі (наскільки могла це зробити дитина). Такий експеримент мені сподобався і далі були вже «проби пера» з перекладами російських поезій.

Фото: discogs.com

Мене вже тоді бентежила думка, що того ж Пушкіна чи Маяковського ми вчили в оригіналі. Для себе я перекладав ці поезії українською. До давньоскандинавських творів було ще далеко — їх, на жаль, у школі не вивчають.

— Тобто, перекладати ти почав з інших мов? А як прийшов до скандинавської літератури?

— Так, спочатку це були дитячі експерименти, якісь елементарні проби пера з тими мовами, які були доступні мені на той час. Окрім шкільних творів я робив для себе переклади текстів пісень улюбленого гурту «The Beatles». І так, читаючи, бавлячись, ставлячи собі якісь проміжні особисті завдання, я й не помітив, як у мене зібралась певна течка перекладів з англійської, латинської, німецької, російської мов.

Читав я багато (та й досі по можливості читаю постійно — коли випадає вільна хвилинка). Не всі твори, які мені були цікаві, перекладені українською, й мене завжди ця тема хвилювала. Проте братися до великих прозових творів якось не вистачало сили духу, тож намагався читати оригінали, робити собі окремі виписки, нотатки.

В цьому теж допомогла звичка зі школи, до речі. Вчитель англійської мови провадив для нас уроки оригінального читання, в ході якого ми брали якусь класичну англомовну книгу й розділ за розділом, главу за главою розбирали її на частинки, перекладаючи українською. Знову ж, намагаючись обрамити це в літературну українську мову.

— Коли ж у твоєму житті з’явилась скандинавська література?

— В університеті. Після школи і юридичного коледжу в Херсоні я вирушив по нові знання до Львова, вступив до університету імені Івана Франка. І саме там відкрив для себе обширний світ літератури та перекладів. Мені ще й поталанило вчитися у таких майстрів, як Андрій Содомора та Назар Федорак.

Фото: vnz.org.ua

Останній викладав нам літературу й був дуже вибагливим та суворим. Я йому тепер за це дуже вдячний. Він вимагав, щоб усі твори, які ми проходимо, студенти читали від краю до краю. Іноді книгу доводилось «ковтати» за кілька днів. Але саме завдяки цьому в мене знову зійшлося кілька факторів, які вплинули на мій інтерес до давньоскандинавської літератури.

Ми протягом двох тижнів мали прочитати одразу два масштабні епоси — «Старшу Едду» та «Пісню про нібелунґів»***. Перший фактор — читаючи та аналізуючи ці твори, я зрозумів, що вони взаємопов’язані. Фактично вони є ідентичними, просто написані в різних місцях, різними мовами, різними анонімними авторами. Але ж оповідають єдину історію — про Сіґурда/Зіґфріда, Ґудрун/Крімгільд, Сіґрдріву/Брунгільд. Так, багато деталей різнять ці твори, проте головна сюжетна лінія єдина. Це змусило мене все глибше і глибше пірнати у світ середньовічного епосу, який тільки в ті часи (чомусь?) почав мені відкриватися.

Другим фактором, який наклався на мій інтерес до історії Сіґурда/Зіґфріда, став той, що «Старшої Едди» в українському перекладі на той час просто не існувало. Було кілька чудових і не дуже перекладів російською, безліч англомовних версій, проте жодної — українською. Це мене розізлило (от відверто), і я поставив собі на меті, як це було ще в шкільні роки, перекласти цей епос українською.

Німецькомовні переклади «Старшої Едди», представлені у музеї Зіґфріда. Ксантен, Північний Рейн — Вестфалія, Німеччина.Автор: Ілько Біленко-Шумахер

Сюди додалась ще злість щодо того, що в російському варіанті існує один чудовий переклад, здійснений насправді українкою Софією Свириденко — один з перших і найкращих, на мою думку. До того ж нині один з найплодовитіших російськомовних перекладачів давньоскандинавської літератури Тимофій Єрмолаєв — він теж українець, проте працює на російський книжковий ринок, на російську культуру.

Мене ці два факти настільки «розлютили», що я вирішив стати першим україномовним перекладачем давньоскандинавської літератури. Ну, я думав, що стану першим і єдиним. Та коли почав працювати над власними першими кроками (а мову я опановував просто в процесі), то натрапив ще на одного талановитого перекладача — Віталія Кривоноса. Я так розумію, що роботу свою ми почали приблизно одночасно, тільки от з успіхом перемінним.

— Якими були твої перші кроки? Ти писав у стіл, чи пропонувався видавництвам?

— Я створив сайт edda.in.ua, на якому почав викладати власні переклади, а також усі найрізноманітніші варіанти давніх текстів та їх перекладів іншими мовами, які я тільки знаходив. Це забирало багато сил та часу, а я ж був студентом, потім почав працювати — ані сайт, ані мої перші перекладацькі роботи жодного заробітку не приносили.

Час ішов, я потрошку, уривочками, напрацьовував матеріал. Коли я зібрав певний масив перекладених творів, то почав шукати видавців, яким би це було цікаво опублікувати. І скрізь в мене перед носом буквально «закривали двері»: «Така література дуже специфічна, люди її не читатимуть, не купуватимуть, а отже нема сенсу її видавати».

І казали мені це навіть у тих виданнях, які спеціалізуються на стародавній, середньовічній літературі. Я намагався навести успішний приклад англосаксонського «Беовульфа»****, який є вже наслідком, де-факто, саме скандинавського епосу. Проте мене не чули.

Фото: smoloskyp.com.ua

Втомившись битися чолом у закриті двері я, відверто кажучи, розчарувався. Мені здалося, що моя робота марна — нікому, окрім мене, вона просто не потрібна. І склав усі свої наробки у теку й закинув її у дальню шухляду стола — «може, колись повернуся до того, але не на часі».

Я намагався спостерігати за «конкурентом» — Віталієм Кривоносом. І бачив, що в нього якось справа теж не просувається. Ну тобто, він рук не опускав, на відміну від мене, працював у стіл, проте я про це дізнався пізніше.

— Коли ж стався той переламний момент? Коли видавництва почали цікавитися скандинавською літературою?

— Я так розумію, що певний час видавці ще думали, зважували всі «за» і «проти». Але поки «мастодонти» думали, почало з’являтися багато дрібних, вузькоспеціалізованих видавництв. І вони стали проявляти інтерес саме до тих пластів літератури, які ще мало охоплені.

Якось до мене звернулися з пропозицією попрацювати над перекладом однієї книги сучасного ісландського письменника. На жаль, в мене тоді не було можливості взятися до цього, я ще й не дуже цікавлюся сучасною літературою, тож співпраці в нас не вийшло. Але це стало першим дзвіночком.

Я подивився на те, що відбувається в перекладацькій спільноті — а там наростав бунт. Ну це я образно говорю. Втім, все частіше лунали заклики до видавців, аби вони звернули увагу на давню Скандинавію. І от 2020 року відбувся прорив — справжня революція в перекладній літературі.

— Що ти маєш на увазі? Невже видавці самі почали просити перекладачів про роботу в цій царині?

— Можна і так сказати. Насправді не стільки 2020 рік став революційним, скільки 2019. Тоді практично одночасно я та Кривоніс отримали шанси продемонструвати свою роботу. Віталій отримав замовлення на окреме видання «Старшої Едди», а до мене звернулися з видавництва «Навчальна книга «Богдан» з проханням використати мої напрацювання у книзі «Європейське середньовіччя: літературний флорілеґіум». Упорядника Бориса Щавурського зацікавили мої прозові роботи, уривки з яких були опубліковані на сайті edda.in.ua. Там же він побачив й переклади Кривоноса, тож його роботи теж увійшли в антологію.

Фото: facebook.com/bohdanbooks

Й от 2020 року, хай і з запізненням через карантинні обмеження, вийшло одразу два революційних видання — «Літературний флорілеґіум» та «Старша Едда» в перекладі Кривоноса. Думаю, тепер видавництва, які раніше відмовляли нам в увазі, кусають собі лікті. «Едда» вийшла у відносно молодому «Видавництві Жупанського», а от моєю роботою зацікавилося видавництво «зі старших».

До слова, завдяки «Літературному флорілеґіуму» я дізнався про ще кількох перекладачів, які нині торують літературні стежки давньої Скандинавії для українців. І, що найголовніше для мене, — я одразу ж отримав від видавництва «Навчальна книга «Богдан» замовлення на окрему книгу. Над нею саме зараз і працюю.

— А детальніше можна? Чи це секрет?

— Думаю, що поки всі карти краще не розкривати. Особисто в мене є задумки на кілька проєктів. Сподіваюся усі їх реалізувати саме з цим видавництвом — воно, можна сказати, відкрило мені дорогу, першим звернулося до мене. Тепер з шухляд дістаються ті твори, ті уривки, які пилилися й чекали свого часу.

Можу сказати, що плани в мене амбітні — практично нічого з давньої скандинавської літератури наразі не доступно в українському перекладі. А отже, хочу охопити якомога більше творів. Там багато цікавого, повчального і такого, що може стати корисним для наших сучасників.

І не забуваймо, що Русь і давня Скандинавія доволі тісно співжили, обмінювалися дружинниками, укладали шлюби, торгували. Багато наших історичних персон увійшли в історію Скандинавії (такі ж процеси були й у зворотному напрямку). Хочеться донести це до наших сучасників, показати їм, що ми мали набагато більший зв’язок з Європою, аніж ми думаємо про це нині.

Навіть у «Старшій Едді» я знаходжу сюжети та персонажів, які пов’язані з нашими теренами. А що казати про окремі твори, повністю присвячені нашим краям?

Ілюстрація з книги Олава Маґнуса "Опис північних народів" (1555 рік).Фото: germanicmythology.com

— Добре, вернімося до роботи перекладача. Чи можна тебе назвати «класичним» перекладачем, дослідником? Як сам ти себе позиціонуєш?

— Академічним перекладачем я не є. Я швидше такий собі «хуліган» від літератури. В мене нема спеціальної освіти, я не можу сказати, що я досконало володію мовою абощо. Моя робота над перекладами більше нагадує якусь гру, головоломку — особливо, якщо працюєш зі скальдичною поезією*****. Вона сама по собі є головоломкою, адже пересипана кеннінґами******, своєрідними метафорами, які можуть сягати кількох ступенів. Тобто, ти фактично розшифровуєш сенс, який автор вкладав у поезію. Й подекуди на чотири строфи може піти й цілий день — зрозуміти, розшифрувати, ще й оформити потім це правильно та красиво українською.

Але така робота мені дуже подобається — кожного разу це неймовірне задоволення, кожна завершена поезія, глава, розділ. Ставиш крапку — і видихаєш.

Думаю, що мене можна називати перекладачем, але я все ж більше авантюрист, дослідник, дешифратор. Не всім «академічним» перекладачам, напевно, прийдеться до душі мій метод роботи.

Звісно, я не вигадую власні трактування — я працюю з безліччю словників (а тут теж проблема — українських словників не існує, доводиться послуговуватися російськими та англомовними), співставляю іншомовні переклади зі своїми й шукаю, де я міг помилитися, а де моє трактування вірніше, аніж в інших дослідників. І так твориться завершений літературний твір.

— Що вже опубліковано із твоїх наробків? Про це ти можеш говорити?

— Про це розповісти можу. У «Літературному флорілеґіумі» друком вийшло два уривки саґ та окреме пасмо. «Пасмо про Норна-Ґєста», яке надрукували повністю, оповідає про безсмертного скандинава, на очах якого творилась історія. Де-факто, це короткий виклад головних історичних подій Скандинавського періоду, які Норна-Ґєст оповідає конунґу Олаву. Проте для автора головним мотивом (це видно з тексту) було переосмислення героєм свого життя і його перехід у християнську віру. Для нього, до слова, це обернулося закінченням земного шляху.

Термін «пасмо» нічого з волоссям спільного не має. Цим словом у давньоскандинавській літературі познали короткий завершений епічний твір, який за своїми масштабами «не дотягував» до звання саґи. Це якщо коротко і просто пояснювати.

Ілюстрація до «Пасма про Норна-Ґєста», яка зображує смерть головного героя.Фото: edda.in.ua

Саґи, опубліковані у «Літературному флорілеґіумі» фрагментарно — це «Саґа про Вьольсунґів» та «Саґа про Раґнара Лодброка та його синів». У першій оповідається історія, відома нам з німецької «Пісні про нібелунґів». Хто був першим, зараз не будемо з’ясовувати, але «Саґа» мені більше до душі — вона глобальніша, сягає родоводу Сіґурда, історії його родини.

«Саґа про Раґнара» оповідає історію життя та звитяг Раґнара Лодброка, відомого нам з сучасного серіалу «Вікінґи», та його синів. Вона прикметна тим, що Раґнар був одним з непересічних літературних героїв давньої Скандинавії, його ім’я обросло безліччю міфів та містифікацій. Досі точаться суперечки, чи був він історичною особою, чи ні.

Але це тільки те, що опубліковано. У мене є наробки й щодо окремих поезій, і уривки зі «Старшої Едди», «Молодшої Едди»*******. А в планах — ще більше, адже є ще саґи про Русь, дотичні до нашої історії, про відкриття Америки (ще до Колумба, до слова) тощо.

Тож, є чого прагнути, є, куди далі розвиватися. Був би лише час.

Ілюстрація з альбому Фрідріха Вільгельма Енґельгарда «Еддичні барельєфи. Панорамний вид» (1867 рік). Барельєф має назву «Скальд налаштовує воїнів [на битву]»Фото: germanicmythology.com

Пояснення окремих використаних у розмові термінів:

* «Старша Едда» — твір давньскандинавської літератури, який наразі вважається найдавнішим збереженим до наших часів. Це поетична збірка, написана анонімним автором приблизно у ХІІ столітті. В ній викладено міфологічно-релігійні, світоглядні погляди давніх скандинавів, а також описано окремі героїчні сюжети часів епохи вікінґів.

** «Gaudeamus» — середньовічна студентська пісня, написана анонімним автором приблизно у ХІІІ столітті. Належить до пласту середньовічної європейської літератури, яку іменують «поезією ваґантів». Ваґанти — мандрівні студенти, які складали поезії для того, аби заробити собі на харч, випивку або нічліг. З часом поезія «Gaudeamus» («Радіймо») стала гімном студентів.

*** «Пісня про нібелунґів» — середньовічна німецька поема, написана анонміним автором наприкінці ХІІ або на початку ХІІІ століття. Сюжет розповідає про становлення епічного героя Зіґфріда, його звитяги, одруження та підступне вбивство. Друга частина «Пісні» присвячена поневірянням його вдови Крімгільд. Сюжет перегукується з подібною історією з давньоскандинавських саґ та поетичних творів. Частково має історичне підґрунтя — герої мають реальних прототипів, присутні реальні історичні події.

**** «Беовульф» — англосаксонський героїчний епос, чи не найдавніший до сьогодні збережений твір середньовічної європейської літератури. Твір також написаний анонімно, а датується приблизно Х століттям. Дослідники простежують, що походження самої сюжетної лінії є давньоскандинавським, проте мова, якою історію зафіксовано, а також місце віднайдення рукопису — Англія, тож і пам'ятку приписують саме англійцям.

***** Скальдична поезія — різновид давньоскандинавської поезії, переважно — персоніфікованої (на відміну від анонімної еддичної поезії). Зазвичай скальди (назва поетів у Данвій Скандинавії) складали свої твори на честь правителів, військових звитяг або з приводу конкретної події в їх житті. Поезії не були римованими, а головною ознакою майстерності автора було використання кеннінґів.

****** Кеннінґ — поетичний прийом в давньоскандинавській поезії. Він полягає в заміні звичайних слів, термінів, імен своєрідними метафорами. Подекуди використання кеннінґів сягало такого рівня, що жодного слова в поезії не можна було сприймати буквально.

******* «Молодша Едда» — прозовий твір середньовічного письменника Сноррі Стурлусона, написаний у 1222-1225 роках. Це збірник порад з письменства, давньоскандинавських переказів, а також в книзі зібрано велику кількість уривків зі скальдичної та еддичної поезії. Окремі уривки та поезії збереглися саме завдяки цьому твору. Також тут широко представлено міфологічно-релігійні та світоглядні уявлення скандинавів тих часів.

Давай дружити!
Підпишись на наш Telegram-канал (там оперативні херсонські новини та інсайди) та на наш Instagram (фото, колажі, короткі цікаві тексти).
Ми тебе любимо