Перше, що варто зробити, коли починаєте читати нову повість Антона Санченка, це взяти блокнот, аби записувати влучні цитати з книги. А далі, звісно, взяти книгу і почати читати. Спойлер: вам буде настільки цікаво читати «Круз та Лис: Напередодні», що ви мимоволі можете прочитати книгу за один раз. Там небагато — трохи більше 250 сторінок. Втім, давайте про все за порядком.
Хто такий Антон Санченко
Антон Санченко — український письменник, перекладач та видавець. Про нього можна знайти чимало інформації як у Вікіпедії, так і на різних літературних сайтах, в блогах. Але краще за все відкрити книгу «Круз та Лис: Напередодні» в самому кінці — на 268-й сторінці: там автор сам про себе розповідає, причому в притаманній собі легкій та іронічній манері. Посудіть самі:
Закінчив херсонську «рибтюльку» — Херсонське Морехідне Училище Рибної Промисловості (всі слова з великої літери — саме так про свій виш пише автор) у 1986 році. У 2010 та 2011 роках видали «Нариси бурси» Антона Санченка, де він як раз описує період навчання у херсонському училищі.
Антон Санченко
Далі Антон Санченко побував у Перській затоці, працював у Чорному морі та на Індійському океані, ходив у Середземному морі та по річках Дунай і Дніпро. «Після того, як азбуку Морзе й радистів скасували, закінчив філологічний факультет Київського Національного Університету». А далі — письменницька, перекладацька та видавнича діяльність, яка продовжується, слава Богу, і до сьогодні.
На рахунку Антона Санченка, як він сам каже, «щось із 13 книжок» — це про видані власні твори, та «щось із 6» перекладів.
У книжках Санченка моряки, море і річка — здається, головні дійові особи. Мені особисто твори Санченка теплі і близькі, бо там чи не завжди є Херсон, а іноді трапляється і рідна Феодосія. Добре трапляється — не так, як із 2014 року в новинах.
А тепер давайте до книжки!
Хто такі Круз та Лис
Якщо почитаєте короткий опис у самій книзі, то ймовірно Вас одразу зацікавить згадка про те, що «першою російською навколосвітньою експедицією командували німець та українець — саме німці та українці будували Російську імперію». Йдеться про Юрія Лисянського та Івана Крузенштерна. Якщо Ви покопирсаєтесь у біографії того ж Лисянського, то навіть в українських її варіантах про його рідний Ніжин буде хіба кілька слів, а про російську службу та той факт, що він засновник «російської наукової океанографії» — із детальними описами. Про Івана Федоровича Крузенштерна взагалі мало писали — хіба покоління 30+ добре пригадує згадку про нього у радянському мультфільмі про кота Матроскіна: «человек и пароход». А визначальним, як на мій погляд, у такій ситуації можна назвати ось це — цитата:
У повісті «Круз та Лис: Напередодні» Антону Санченку вдалось у майже невимушеній інтелектуально-саркастичній формі донести, чого варта російська пропаганда, а головне — докопатись до істини походження видатного вченого і мореплавця Юрія Лисянського та з неймовірною любов'ю описати традиції та побут того часу.
З Ніжина з любов'ю
Якби з такою любов'ю писали про Херсон, то і в самому місті було б краще. Це моя суб'єктивна читацька думка, адже читаючи про Ніжин у повісті Санченка, я закохалась у це місто, хоча була там один раз, проте прихильницею тамтешньої ікри та огірків залишаюсь вже років 20 зі своїх неповних 35. Бо вони прекрасні! І про це також є у книзі.
Загалом, читаючи повість, відчуваєш, що автор дуже ретельно опрацював величезну кількість джерел — він на цьому також наголошує і дякує ніжинській бібліотеці.
«Ця книжка вже давно пише себе сама», зазначає автор. І дійсно, в сучасній журналістиці це назвали б історією успіху: «Варто було мені згадати про украдений якір Лисянського, ніжинські депутати одностайно проголосували за передання будиночку Лисянських місцевому краєзнавчому музею». І таких фішок, виявляється у Ніжині було чимало саме завдяки книзі.
Пане Антоне, у нас тут в Херсоні є лайфхаки щодо кількох будівель — ну Ви зрозуміли. Хоча з депутатами буде складніше — вони не настільки люблять місто, як ніжинські. Проте, пробувати варто.
Напередодні
У назві повісті закладене «напередодні» — і вона дійсно описує чимало подій, які трапились в житті двох мореплавців саме напередодні навколосвітньої експедиції. Отже, вікі-повість, вочевидь, матиме не менш блискавичне продовження.
До речі, про вікі-повість — саме так визначений її жанр. Дійсно, як і відома вільна енциклопедія, «Круз та Лис» має багато відступів, які втім не заважають сприймати й основну лінію. Повість розбита на 14 логічних частин — і в кожній з них доволі легко оживає весь культурний та історичний контекст українського життя того часу: із застіллями, традиціями та історичними фактами, які втім подані автором настільки легко і з гумором, що читаються на одному диханні та лишаються в пам'ять. Зацініть:
«Важко бути молодим лейтенантом і не мати власного плану «плавання в Камчатку», якщо так називалися останні парти у твоєму класі».
«Пікулі (суміш маринованих в оцті овочів — ред.) — це знову ніжинські греки. Це ж маринад, вища хімія, це вам не горілку 40% винайти, для чого знадобився цілий Менделєєв». До речі, на самому початку повісті можна так само легко дізнатись про історію Ніжина, про тамтешніх греків і власне про ніжинські огірки.
«У Сибіру логістика вже працювала дай Боже» — це про XIX століття.
І таких цитат можна віднайти безліч. Деякі просто варто занотувати — точно при нагоді можна яскраво висловитись, але виключно в інтелектуальному колі. Така вона, проза Санченка: зрозуміла і цікава, але лише тим, хто хоче зрозуміти.
Отже, шалено раджу до прочитання вікі-повість «Круз та Лис: Напередодні» (якось бюрократично вийшло, але щиро). Як це не дивно, попри інтелектуальність прози, читається вона дуже легко і невимушено, а шалений період історії України стає більш зрозумілим через контекст жартів та абсолютно доступних пояснень. До речі, наприкінці є ще й невеличкий словничок морських термінів — чудова альтернатива Гуглу для тих, хто любить занурюватись у читання окремо від гаджетів. Власне, лише ці терміни можуть стати дещо незрозумілими — все інше у книзі абсолютно доступно і зрозуміло.
А от зараз буде зовсім сокровенне, хоч і штамповане: якби такі книжки входили до обов'язкової шкільної програми з української літератури, останню б любили настільки щиро, що книгарень було б не набагато менше, аніж кав'ярень. І це я ще дійсно читала шкільну програму, на відміну від деяких моїх вчителів. Так, школа не відбила у мене охоту читати, зокрема українське. Власне, в мені свого часу прокинувся азарт: невже немає сучасного класного? І я його швидко знайшла, бо шукала. Але це дуже складний шлях: куди простіше закохати в літературу чудовими її творами, аби їх хотілось читати. Один із прикладів я вже навела. Далі буде.
Придбати книжку, яку видали у видавництві «Комора», можна на сайті книгарні «Фіоль», а якщо точніше — в Книгарні першодруків ім. Швайпольта Фіоля. Заодно можна дізнатись, що це. Натискайте на кнопку нижче.
** Редакція може не поділяти думок і поглядів, висвітлених в розділі «Блоги».
